Креативність - один із найдоступніших та найпривабливіиіих шляхів, щоб маленька дитина, пізнаючи великий і складний світ навколо себе, могла самоствердитись у ньому, виявити себе як особистість. Саме тому, у дошкільній лінгводидактиці, ствердився якісний підхід до розвитку мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, у якій у ході спілкування використовуються мовні засоби. Одним із пріоритетних завдань педагогів є розвиток лінгвістичних здібностей, формування в дітей вміння практично застосовувати знання в повсякденних ситуаціях спілкування: з однолітками, зі знайомими та незнайомими дорослими. Оскільки ми розглядаємо та сприймаємо дитину - дошкільника як активного суб'єкта життєдіяльності, то важливим і актуальним для педагога має бути поняття самовираження маленького дорослого. Адже самовираження як один із способів самоствердження дитини зумовлене потребою в самопізнанні, прагненні означити себе серед інших, вирізнити себе поміж них. Виражаючи своє «Я», дитина розкриває свої думки, настрої, переконання, уміння відчути емоційний стан інших, тощо. Прагнення бути зрозумілим для тих хто її оточує, та самому зрозуміти їх, спонукає дошкільників будувати мовленнєві висловлювання у формах що забезпечують взаєморозуміння. Таким чином, виникають передумови для розвитку лінгвістичних здібностей дитини. Для оптимізації цього процесу стануть у нагоді наступні рекомендації:

-        використовувати гендерний підхід при сприянні мовленнєвому самовираженню хлопчиків і дівчат;

-        сприяти позитивному ставленню дитини до себе та до тих хто її оточує;

-        збагачувати активний та пасивний словник дитини словами і словосполученнями що емоційно забарвлені, та слугують засобами мовленнєвого самовираження (передають здивування, радість, інтерес, страх, образу, тощо);

-        брати активну участь в ігрових мовленнєвих ситуаціях разом з дітьми, використовуючи незвичні звернення, репліки, поради, запитання зі стверджувальною інтонацією, нагадування;

-        викликати у дітей бажання висловлювати свої судження, наміри;

-        сприяти активізації мовленнєвої діяльності через гуманізацію особистісних стосунків дітей, залучаючи їх до мовленнєвого контакту;

-        впроваджувати інтерактивні форми навчання та виховання що містять наприклад варіанти виходу із конфліктних ситуацій, визнання своєї провини, висловлення подяки та інше.

Слово - перший із засобів творення, і тому не дивно що дитина прагне до самовираження через словесну творчість. Робота педагога в цьому напрямку підпорядковується таким завданням:

-         навчити дитину гармонійно поєднувати зміст висловлюваного з його мовленнєвим оформленням;

-        знаходити у своєму активному словнику та добирати відповідні слова та вирази;

-         відчувати ритм віршованого твору;

-         використовувати засоби інтонаційної виразності. Вихователь повинен бачити в кожній дитині риси, притаманні саме їй, виявляти повагу до знахідок та помилок дітей, звертати увагу на притаманні для дітей даного віку новоутворення та індивідуальні особливості (стать, темперамент, здібності, тощо). Творча активність - не тільки показник, але й умова розвитку особистості. У процесі творчої діяльності людина не лише формує продукти творчості, вона формується сама: розвиваються її здібності, складається її індивідуальний психологічний образ.

Розвиток креативності - одне із найважливіших завдань сучасної освіти дошкільників. Його реалізація відбувається через мовленнєву діяльність дошкільника. Проблема розвитку словесної творчості найбільш актуальна проблема дошкільної освіти. Словесна творчість - це організоване за законами логіки, граматики і композиції мовлення, що має тему, виконує комунікативні функції, наділене відносною самостійністю і завершеністю, може бути розчленованим на менш значущі структурні компоненти. Компетентність дитини у словотворчій діяльності визначається її вмінням виявити творчу уяву, естетичну чутливість, емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього світу:

Умови необхідні для словесної творчості дошкільнят:

-         сформованість творчої уяви як центральне психічне новоутворення у дітей дошкільного віку;

-         наявність у дитини мовленнєво-творчих здібностей;

-         достатній рівень розвитку мовлення та наявність знань про навколишній світ;

-         інтерес дитини та зацікавленість педагога, його вміння керувати творчою діяльністю дітей.

Одним із найефективніших методів розвитку словесної творчості є творче розповідання як продуктивна діяльність, результатом якої є зв'язна мова, логічно - послідовна розповідь. На відміну від фактичної розповіді (переказу, сюжетної розповіді з досвіду, опису, по пам'яті), яка ґрунтується на роботі сприймання, пам'яті, відтворювальноїуяви, в основі творчої розповіді лежить робота творчої уяви. Обов'язковими

компонентами такої розповіді мають бути самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. При цьому діти використовують свій набутий досвід, знання, але по своєму комбінують їх. У дітей дошкільного віку переважає відтворювальна уява. У практичній, предметній діяльності, вона широко проявляється вже в ранньому і молодшому віці під час гри, конструювання, малювання. У словесній діяльності вона набуває більш активного і творчого характеру наприкінці шостого року і на сьомому році життя. Це дає можливість навчати творчого розповідання. Причому, розпочинати роботу варто з творчого розповідання на наочній основі. Великою мірою успіх роботи з навчання творчого розповідання залежить від особистості вихователя, його умілого керівництва, зацікавленості дитячою творчістю, здатності брати в ній активну участь, вміння правильно підібрати прийоми навчання.

Серед прийомів навчання творчого розповідання виділяють такі:

 -Основні- зразок, план, аналіз;

-Допоміжні- запитання, нагадування, вказівка, заохочення, підказка; -Специфічні- запис дитячих розповідей, створення альбомів та книжок з творчими розповідями дітей, придумування розповідей мініатюр об'єднаних однією дійовою особою, повторення розповіді товариша та ін..